Dmitry Tymchuk’s Military Blog: Summary – September 1, 2014

Dmitry Tymchuk’s Military Blog: Summary – September 1, 2014

Brothers and sisters!

Here’s the Summary for September 1, 2014 (for previous summary, please see Summary for August 27).

The bad news:

1. It is absolutely obvious that Putin will not back down. Meanwhile, if the Ukrainian government thinks that appeals by some European leaders “to resolve the conflict with political means” make [any] sense, it is clearly mistaken. To accept the “political” solution to the crisis is possible only by accepting the loss of, if not all, then (in the beginning) a part of the Donbas.

Putin–either himself or through the mouths of the terrorists–will demand the recognition of the “DNR” and “LNR” [Donetsk and Luhansk People’s Republics] as separate “states” outside of Ukraine. If Ukraine does not agree to that, he is ready to accept the “DNR” and “LNR” as unrecognized (or rather–recognized by only a handful of misfits led by the Russian Federation) quasi-state formations–obviously, under the tacit protectorate of Russia. This is the version akin to Transnistria and Abkhazia.

In the course of negotiating an option of some autonomies and other federal entities (which Kyiv could agree to as a compromise), these can be discussed only as pulling the leg of the world community. Putin doesn’t need Donbas under the slightest control of Kyiv, do not have any illusions [about it].

And so, to begin negotiations with a view to “peacefully settle the conflict” can only be done after mentally saying goodbye to the territories that are currently controlled by the terrorists.

But we all know too well that Putin needs the “LNR” and “DNR” only as a springboard for further destabilization of the situation and exclusion of the entire south and east from Ukraine. The Kremlin doesn’t need the heaps of Donbas–it needs the scientific and industrial potential of Kharkiv, Dnipropetrovsk and Zaporizhzhia, as well as the strategic territory in the south represented by Odesa, Kherson and Mykolaiv Oblasts (in terms of support of Crimean livelihood and the connection to Transnistria, and taking control of the entire Ukrainian coast of the Azov and the Black Sea). This is a minimal program. Where the Moscow’s potentate [ambition] brings him next–is another question.

It is possible to stop this scenario only with force, and only now. We have to understand that for all the riches of Russia as Europe’s raw material appendage, the Russian military power is not unlimited–at least in terms of the so-called “conventional armed forces.” Zhukov’s version that “Russian women will give birth [to more]” will obviously not work in this situation–the more Russia’s little soldiers come back home in coffins, the more unsteady Putin’s throne will become. The Russian propaganda TV works beautifully on Russian zombies for as long as they don’t have to bury their offspring in unmarked graves.

If I’m wrong, and it is still possible to solve the conflict through political means, without damaging the national interests of Ukraine–I will be extremely happy. Unfortunately, I don’t see any reasons for hope regarding this now.

2. In the context of the ATO, the season of rampant witch hunting has resumed. The public and various experts are beginning to blame the leadership of the ATO, the MoD [Defense Ministry] and the GS [General Staff] for failures. Military command sees the cause of failures in the invasion of the Russian army, and (still unobtrusively) notes the sins of the volunteer units (mostly, their “ungovernability”) and the insufficient level of morale among the mobilized [servicemen]. The highest leadership of Ukraine promises “personnel decisions” in the military.

The question is: who is right?

The answer goes as follows: it is an infrequent occurrence when everyone is right.

I’ll start with the most unpopular–with the criticism of an ordinary soldier, be it a volunteer or a mobilized serviceman. We find a thousand and one reasons to explain the lack of basic discipline in the ranks of our troops. These arguments sound convincing and it’s impossible to contradict them. Besides the tiny detail that no army can exist without discipline, and even more so, it is unable to successfully fight [without it]. It’s been tested for thousands of years, [we] don’t have to test [this theory].

I will get a response in the form of a question: so this is the soldier’s fault? To this, I will give a simple answer. Although I have the department of military journalism behind my shoulders, after all I started off in [military] service as an officer inside “the troops,” with the [military] personnel. The main lesson that I took away [from there]: there are no bad soldiers.

But in order for the biggest sloven to truly become a great warrior, they need commanders not just from among the likes of regular military school graduates, but the officers [who are] the leaders. Those [usually] prove themselves in their work. Now, the tricky question: how many of our sergeants or warrant officers who proved themselves, received the rank of second lieutenant as a result of the ATO, for example? Or is it such a big problem to make changes to the “Regulations on military service by relevant categories of servicemen” to assign the officer ranks in the “undeclared” war? How many platoon commanders who have shown themselves were promoted to the company and even the battalion level commanders? But in fact. such promotions are a normal practice of war, i.e., conditions under which anyone can show their best and worst qualities in the course of a few hours.

Now about the generals. If a general fails to fulfill his official duties–he should be removed from office, just like any other official who sits in his pants at work for nothing. In this respect, I fully agree with Yuri Butusov, who argues that the phrase “no one to replace [them with]” is not an argument. Few generals, and no one to choose from? Not a problem. Here, we [should] apply the principle of “natural selection,” i.e., the appointment of those senior officers who distinguished themselves, to the general’s office/position. Do not make a fetish of the general’s stripes when it comes to the fate of our Motherland.

3. And finally, about the Russian invasion. We are told that the Russians threw their armed forces at Donbas, and therefore everything got dramatically complicated.

Yes, this is a problem, and a colossal [one at that]. But what was our army constantly training for in theory–including the preparation of the very same generals at the relevant department of the Defense Academy? Well, not to the ATO after all! But first and foremost to the war with an enemy’s regular army. That is–precisely to the situation that has taken place nowadays.

I agree, there is nothing enjoyable about this, but let’s not pretend that we have been attacked by Martians, the issue of its confrontation being veiled by the darkness of secrecy. The Russian soldiers are of the same blood as the Russian mercenaries, they only differ by the absence of inscriptions on their graves. I don’t think that working on the algorithms of their send-off into these graves is an impossible task.

 

Residents of Mariupol form a human chain in protest against Russia’s actions. Photo: EPA
Residents of Mariupol form a human chain in protest against Russia’s actions. Photo: EPA

read more

Dmitry Tymchuk, Coordinator, Information Resistance
Translated and edited by Voices of Ukraine

 

You could close this page. Or you could join our community and help us produce more materials like this.  We keep our reporting open and accessible to everyone because we believe in the power of free information. This is why our small, cost-effective team depends on the support of readers like you to bring deliver timely news, quality analysis, and on-the-ground reports about Russia's war against Ukraine and Ukraine's struggle to build a democratic society. A little bit goes a long way: for as little as the cost of one cup of coffee a month, you can help build bridges between Ukraine and the rest of the world, plus become a co-creator and vote for topics we should cover next. Become a patron or see other ways to support. Become a Patron!

To suggest a correction or clarification, write to us here

You can also highlight the text and press Ctrl + Enter

Please leave your suggestions or corrections here



    Euromaidan Press

    We are an independent media outlet that relies solely on advertising revenue to sustain itself. We do not endorse or promote any products or services for financial gain. Therefore, we kindly ask for your support by disabling your ad blocker. Your assistance helps us continue providing quality content. Thank you!

    Related Posts

    Тарас Возняк: Англосаксонські геополітичні тренди і війна в Україні

    Континент у вигляді першої імперії Наполеона програв. Але не перестав розвиватися і усвідомлювати та пробувати реалізовувати свої інтереси.

    Наступною потугою, яка почала загрожувати тогочасній Імперії Світового океану – Британській імперії – стала об'єднана Отто фон Бісмарком Німецька імперія. Властиво доволі проблематично називати Німецьку імперію імперією. Тим більше – порівнювати її з першою імперією Наполеона, яка справді на імперських засадах об'єднувала таку різноманітну Європу. Німецька імперія творилася вже в епоху, коли поставали націоналізми. Німецька імперія вже не апелювала до ідеалів Великої Французької революції, традиції республіканізму чи по-наполеонівськи тлумаченого імперства. Вона апелювала до "німецькості" – мови, землі, крові, духу народу тощо. Тому Німецька імперія мала природні рамки. Вона була скута етнічним розселенням німецькомовного населення Європи.

    Для того, щоб вийти за ці межі, їй була потрібна війна у Європі. Саме тому Німеччина спровокувала Першу та Другу світові війни.

    Чи були вони неминучими? Звичайно. Це була чергова спроба Континенту об'єднатися. Однак від самого початку це об'єднання Європейського континенту (чи ширше – Світового острова) відбувалося на приречених на поразку основах. Німецький націоналізм не міг стати основою об'єднання Європи. Особливо у перверсивних нацистських формах.

    Але ніщо не вічне.14 серпня 1941 року американська сторона обумовлювала свою допомогу Британії розпуском її колоніальної імперії. Міжнародні банкіри, які від початку ХХ століття перебралися з Британії у США, прагнули доступу до ресурсів і ринків, без посередництва адміністративних важелів британських колоніальних урядів. Британській імперії було підписано вирок. Вона стала Об'єднаним.

    Та спроби об'єднати ресурси і потугу Світового острова не припинялися.

    Принагідно тут можна згадати і реалізований Йосифом Сталіним (Йосиф Джугашвілі, 1879-1953) проект об'єднання Європи (принаймні частково) під протекторатом СССР. Хоча і цей проект базувався, як і нацистський, на неефективному комуністичному фундаменті, тому теж був приречений на поразку. Що і сталося з розпадом комуністичного табору та самого СССР.

    Останньою і, здається, доволі успішною спробою об'єднати Європу став проект створення Європейського союзу.

    Сучасне об'єднання Європи відбувається за інших обставин і на іншому фундаменті.

    По-перше, у Світовому океані відбулися значні зміни. Формально за результатами Другої світової війни Британська імперія зникла. Однак не могли зникнути інтереси "народів моря". А отже, не могла зникнути й Імперія Світового океану. 14 серпня 1941 року Імперією Світового океану вже формально стали США.

    США перейняли, продовжили і розвинули традиції Імперії Світового океану. На сьогодні, попри велике значення Світового океану як об'єднавчого чинника, розуміння простору, океану було переосмислене. Якщо колись це були саме моря та океани – Світовий океан у прямому сенсі слова сполучав Австралію, Велику Британію та Канаду, то тепер їх єднає багато інших океанів: інформаційний, ментальний, мовний, ринковий тощо.

    На наших очах англійська мова стала мовою світу, на наших очах по всьому світу ширяться різного роду стандарти та формати, світ ментально стає ближчим. Постав світовий ринок – колись він тримався на дорогах та океанах, а тепер на Інтерненті та SWIFTі (Society for Worldwide Interbank Financial Telecommunications, Товариство всесвітніх міжбанківських фінансових телекомунікацій) – без них ми вже не можемо вести жодного більш-менш серйозного підприємництва. Світові океани тепер зовсім інші.

    Сьогодні США єднають острови у Світовому океані, які ми називаємо континентами, по-іншому.

    Світовий океан вихлюпнувся у космос – сьогодні ми банально поєднані не лише інформаційними каналами, але й системами GPS, без яких скоро взагалі не зможемо обходитися.

    А що ж Континент, Світовий острів? Він, звісно залишився. Але він уже функціонує в інших контекстах – він не може ігнорувати того, що змінився сам Світовий океан.

    Хоча у старому сенсі слова світовий острів складається з трьох головних складових: ЄС, РФ, КНР.

    Вони є хребтом Світового острова у традиційному сенсі слова.

    Але у новітньому сенсі слова і ЄС, і РФ, і КНР втягнуті/зв'язані цілою системою зв'язків через новітні об'єднуючі простори з сучасним Світовим океаном. Так само втягується у цей простір і решта світу.

    Світовий океан трансформувався, тому і старий традиційний світовий острів змушений, хоче він того чи ні, інтегруватися у Новітню Імперію Світових океанів. І цією Новітньою Імперією Світових океанів вже теж не є тільки США – вона починає охоплювати весь світ. Вона є синтетичним тілом зі складною організацією, яка постає не з огляду на чиюсь волю – вона давно вже є об'єктивним світовим процесом. Дехто називає його глобалізацією.

    Однак не всі розуміють, наскільки глибинно ці зміни міняють конструкцію світу. Наразі найбільше проблем є з застарілим мисленням режиму, що панує у Росії. Російська Федерація, хоче чи не хоче, неминуче інтегрується у Новітніх Світових океанах. Однак ретроградний режим Владіміра Путіна пробує мислити по-старому, повернути світ до старої геополітичної констеляції часів Маккіндера – він пробує ігнорувати новітні виміри Світового океану.

    Причин цього багато – це і особиста неосвіченість російської провідної верстви, і особиста неосвіченість Путіна.

    Але результатом цього всього є те, що Путін по-старосвітськи пробує зібрати нову континентальну коаліцію проти Новітньої Імперії Світових океанів.

    А тому апелює до Китаю, апелює до частини Європи, пробує розколоти ЄС. Разом з тим шукають союзників і клієнтів/агентів серед європейських правих радикалів, які застрягли у націоналістичному минулому, європейських ліваків, які втратили зв'язок з реальністю, частини європейських корупціонерів і т.д.

    На перспективу Новітня Імперія Світових океанів, звісно, інтегрує в себе партикулярні острови і їх уламки – як-от Північну Корею.

    І ще раз підкреслю, що США наразі є центром цього інтеграційного процесу, однак цей процес, який ми поетично називаємо Новітньою Імперією Світових океанів, до них не зводиться – це загальносвітовий процес. Ми не знаємо навіть того, чи центром Новітньої Імперії Світових океанів буде англосаксонський світ. Можливо, Китай – чому ні? Вже сьогодні цивілізаційний і, відповідно, інтеграційний центр глобалізованого світу змістився з англо-саксонської північної Атлантики (ХХ сторіччя) у басейн Тихого океану – збулося передбачення Генрі Кісінжера сорокарічної давності. Тож Шанхай на перспективу може спокійно конкурувати з Нью-Йорком.

    Однак на те, щоб центр Новітньої Імперієї Світових океанів змістився так, як передбачає Генрі Кіссінжер, ще потрібен час. А наразі ми маємо справу з рецидивом Путіна – рецидивом архаїчного підходу до облаштування світу.

    Цей рецидив є спробою повернення до сформованої у Ялті 1945 року конструкції світу, яка була балансом Світового океану і Суші, США+, і СССР+.

    І цього разу Україна опинилася між Новітньою Імперією Світових океанів і ретроградним режимом Путіна. А тому ми повинні розуміти і цілі, і можливості обох сторін протистояння. По-суті, розібратися з диспозицією сил.

    А це диспозиція в морі, на суші, в повітрі, у інформаційному просторі, у світовій економіці, у культурно-ментальному просторі.

    Це тільки кілька прикладів новітніх океанів, де точиться сучасна війна. Інструментів і просторів, які вони породжують, набагато більше, ось хоча б деякі з них: Hollywood, Internet, Facebook, Scype, Fashion, McDonald тощо – ось чому ми сьогодні маємо вести мову не про Світовий і підводні човни у ньому, а про Світові океани – світ розширився в інші виміри. І, відповідно, поширила свої впливи в і через них Новітня Імперія Світових океанів.

    Якщо відійти від футурологічних візій до більш заземлених реалій заявленої теми – англосаксонських геополітичних трендів, то глобалістичний тренд Світових океанів є тільки одним із них. Новітня Імперія Світових океанів є тільки однією великою геополітичною ідеєю, якою були і є опановані спадкоємці Британської імперії – тепер це США+.

    На Британських островах, які так чи інакше були ізольованими від континенту, процвітала і друга геополітична ідея, яка полягала в ізоляціоналізмі.

    На Британських островах цей ізоляціоналізм має природну і глибоко в минуле закорінену традицію.

    Цю ізоляціоністську ідею британські колоністи привезли з собою і у США. Врешті колонії Нової Англії розпочали свою незалежну політичну історію з відокремлення від Великої Британії. Значна частина історії США була історією ізоляціонізму. У світову історію як світовий гравець США ввійшли тільки під час Першої та Другої світових війн. За їхніми результатами США стали не лише гравцем світового рівня, а й світовим лідером – лідером дедалі складнішого інтеграційного процесу, який ми називаємо Імперією Світового океану.

    Тоді ж було розбито і сподівання Німеччини (тоді нацистського Третього Райху) стати Континентальною Імперією.

    Натомість після Другої світової війни цей план був реалізований, чи майже реалізований, СССР. СССР не лише окупував пів-Європи та чверть Німеччини, але й на якийсь час зблизився з КНР – і таким чином комуністичний континентальний проект охопив ледь не весь Світовий острів.