Тарас Возняк: Парадокси польської геополітики
З одного боку бачимо явну чи латентну консолідацію Континенту (Світового острова). Росія зайняла гостро опозиційну диспозицію щодо США+. Китай – у вичікуючій диспозиції. Ряд країн ЄС, які традиційно тяжіли до Континенту (Німеччина, Австрія, Франція – див. Т.Возняк:
Проблема німецького вибору у російсько-українській війні) є у двозначній диспозиції. Вони тісно пов'язані/нейтралізовані Світовими океанами. Однак у випадку Німеччини так само тісно пов'язані/напівнейтралізовані Росією. Але щодень то більше пов'язані/напівнейтралізовані Китаєм, де у ФРН маса проектів та планів. Окрім того, на всі ці пов'язаності/напівнейтралізації накладається ще й шлейф традиційного континентального політичного мислення та позиціонування.
З іншого боку бачимо, як у формальний і не формальний спосіб консолідувалася традиційно антиконтинентальна англосаксонська ліга у складі США, Канади, Австралії, Нової Зеландії, Великої Британії.
І, ще раз повторимося, в точності з передбаченням Маккіндера до антиконтинентальної ліги долучився колишній центральноєвропейський "санітарний коридор", який тільки змінює свою назву (Міжмор'я, УЛБ, ГУАМ, Вишеградська четвірка). Однак від зміни назви його "санітарна", "ізолююча" функція не змінюється.
Сьогодні у склад віртуального неформалізованого Міжмор'я ситуативно входять Польща, Україна, Литва, Латвія, Естонія, Румунія, Молдова. В принципі, там є місце і на Білорусь та Грузію. І деякі кроки Білорусі Лукашенка підтверджують, що і вона у непрямий спосіб майже непомітно, проте дрейфує, наскільки може, у тому ж напрямку.