Copyright © 2021 Euromaidanpress.com

The work of Euromaidan Press is supported by the International Renaissance Foundation

When referencing our materials, please include an active hyperlink to the Euromaidan Press material and a maximum 500-character extract of the story. To reprint anything longer, written permission must be acquired from [email protected].

Privacy and Cookie Policies.

RNBO: News & Analysis Center July 2 Update

CONSOLIDATED NEWS FROM THE NSC NEWS & ANALYSIS CENTER
at 17:00 JULY 2, 2014

Military action in the conflict Zone

During the day on July 2, Ukrainian armed forces continued to carry out their battle objectives under the operation to block and destroy terrorists. Andriy Lysenko, spokesperson for the National Security Council’s News & Analysis Center, reported the details at the daily NSC briefing.
On July 2, during air reconnaissance of strategically important sites, terrorists shot at the Ukrainian SU-24 using MANPADs and a Zenit  launcher. During another flight over Donetsk Oblast, 4 shots from a MANPAD were also directed at the plane. By maneuvering the plane, the pilot was able to avoid 3 of them, but one missile hit the engine, which caught fire. The pilot was able to put out the flame and carry out an emergency restart of the undamaged engine, after which he returned to the site of the shooting and destroy the Zenit launcher. The plane continued to fly for nearly 300 km and landed safely at its base. The crew are all safe and sound.

At around 11:20,  the pilot of an SU-25 trying to land at Dnipropetrovsk Airport discovered that his steering equipment was not responding and was forced to eject from the aircraft. There were no casualties and no airport buildings were damaged.
On July 2, terrorists used guns and mortars to shell the position of the Ukrainian Armed Forces in the village of Milove, Luhansk Oblast. There were no casualties on the Ukrainian side. There was another attack by militants on two convoys of ATO forces. Both attacks were successfully repelled, with no casualties on the Ukrainian side. Casualties on the terrorist side are being confirmed.
Also on July 2, terrorists launched gunfire from two sites in Krasnodon, Luhansk Oblast, at UAF unit positions using howitzers and mortars near the border crossing called Izvaryne. No casualties have been reported. Not far from this location, an infantry artillery piece was blown up by a mine. There were no casualties but 4 soldiers suffered injuries.

Russia’s anti-Ukrainian rhetoric softens

According to information received by the Center, anti-Ukrainian rhetoric broadcast on Russian national channels and published by Russian news agencies since the inauguration of Petro Poroshenko as President of Ukraine in early June has noticeably declined. Opponents to Kyiv, the militants, are no longer referred to as “supporters of federalism.” Russian journalists themselves admit that they have been asked to soften their rhetoric. Such terms as “junta,” “punitive operation,” “Right Sector” and “fascists” are showing up less and less.

EU again calls on RF to help regulate the situation in Ukraine 

The European Union has expressed understanding of President Poroshenko’s decision to cancel the unilateral cease-fire, says European Commission President Jose Manuel Barroso.

“We understand his decision and his right to defend the country’s territorial integrity and sovereignty,” said Barroso at a session of the European Parliament in Strasbourg July 2.

At the same time, the EC president called on all sides to try to avoid violence.

Barroso emphasized that in this context it would be important to see serious actions on the part of Russia to stop supplying weapons and militants across the border with Ukraine, and for the Russian Federation to help pressure the separatists in eastern Ukraine to wrap up their activities.

Source – NSC

Translated by Lidia Wolanskyj

You could close this page. Or you could join our community and help us produce more materials like this.  We keep our reporting open and accessible to everyone because we believe in the power of free information. This is why our small, cost-effective team depends on the support of readers like you to bring deliver timely news, quality analysis, and on-the-ground reports about Russia's war against Ukraine and Ukraine's struggle to build a democratic society. A little bit goes a long way: for as little as the cost of one cup of coffee a month, you can help build bridges between Ukraine and the rest of the world, plus become a co-creator and vote for topics we should cover next. Become a patron or see other ways to support. Become a Patron!
Total
0
Shares
Related Posts

Тарас Возняк: Геополітична ”українізація” Турецької республіки

Тим не менше, у ХХ столітті модернізована Туреччина ввійшла в коло інтересів головних геополітичних гравців постялтинського світу як країна, по суті, Західного світу. У 1952 р. вона вступила у НАТО, 1987 р. подала заявку у ЄС.

Турецька республіка стала одним з основних елементів західної стратегії оточення СССР і всього просовєтського соціалістичного табору не надто дружніми державами – так званою "анакондою":

Тарас Возняк: Геополітична диспозиція Росії Путіна

Однак це бачення загальної геополітичної ситуації. Виходячи з цього бачення світу і вибудовується реальна політика. Отож, як вона вибудовується?

Маючи незначні ресурси, Росія Путіна пробує вибудовувати архітектуру Світового острова в опорі на Китай. Але не тільки – донедавна однією з опорних точок був Іран – однак, здається, Іран таки пішов на поступки Світовому острову в обмін на пом'якшення санкцій. Так само вона розраховує на латентну підтримку Франції та Німеччини.

Але такий розрахунок на інших геополітичних гравців за відсутності власних ресурсів призводить до узалежнення від того ж Китаю, а також і від ЄС (основного споживача російського експорту). Розрахунок на Іран не виправдав себе – Іран пішов своїм шляхом – принаймні ситуативно – і російські сподівання його не надто цікавлять.

Ця схема не враховує змін, що відбуваються у світі. Неоєвразійці зрозуміли, що світовий центр після ІІ Світової війни перемістився з Лондона до Нью-Йорка, однак неначе не зауважують, що на наших очах він переміщається до Лос-Анджелеса і Шанхаю – десь посередині. І тоді вага Китаю у євразійській конструкції, яку вони пробують вибудовувати, буде домінантною. Вони не зауважують переміщення центру ваги США з атлантичного на тихоокеанське узбережжя. На це слід реагувати і теж виходити на цей геополітичний простір.

Однак, що ми спостерігаємо – цілком протилежну картину. Росія евакуйовується з перспективного Далекого Сходу та Сибіру. Там відбувається просто цивілізаційний занепад. Московія діє інерційно і далі зосереджується у самій Москві.

Російська Федерація крайньо асиметрична:

• ментально – і далі центрами є стара столиця Московського царства – Москва та Російської імперії – Санкт-Петербург;

• демографічно – за Уралом мешкає 15% населення країни;

• ресурсно – більшість ресурсів Росії – у Сибірі;

• військово – головні військові ресурси спрямовані на Захід;

• релігійно – надмірне фаворитизування православ'я призведе до значних проблем з ісламом, який динамічно поширюється в Росії;

Якщо вдатися до метафор, то Московія вичерпується. Потрібно будувати власне Російську Федерацію, яка мусить мати інші геополітичні орієнтири. Можливо, режим Путіна – останній чи передостанній москвоцентричний режим в Росії. Можливо, майбутня геополітична орієнтація Російської Федерації мала б бути радше не на вичерпану "среднюю полосу", а на Сибір, Далекий Схід і навіть Арктику.

Однак чи є політична воля так переформатовувати Росію? У режиму Путіна волі до цього немає. Він думає про дві речі – самозбереження і негайне збагачення. А тому він все ще мислить застарілими категоріями "повернення" Криму та виходу до Чорного моря.

Якщо Росія не переформатується на Схід, то порожнечу, що утворюється так чи інакше заповнить Китай. Невдовзі питання може бути поставлене так – або Нова Росія, або Новий Китай. Здається, час Сполучених Штатів Сибіру, про які говорили сто років тому, минув – немає ресурсів. Можна сказати, що це футурологія. Так, звичайно. Але саме з такої футурології і витікають подальші політичні програми та дії.

Тоді як потрібно готуватися до перенесення центру ваги країни на Північ, Схід і навіть на Далекий Схід:

• головні ресурси Росії (нафта, газ, безпека) невдовзі будуть в Сибірі та Арктиці;

• головна політична перспектива, з огляду на міграцію цивілізаційних центрів, на Далекому Сході.

Тому Росії потрібне нове геополітичне мислення спрямоване на Арктику, Сибір і Далекий Схід. Можливо, саме на Далекому Сході постане новий симбіоз Китаю та Росії.

Чи були спроби такого мислення про переформатування Росії? Звичайно були. Однак нічим не закінчилися. Російським "самодєржцям" комфортно жити в Москві і визискувати країну за Уралом. Що в результаті веде до стагнації і неуспіху цього формату Росії.

Чи є в Росії досвід зміни формату? Звісно є. І завжди він здобувався як відповідь на зовнішні виклики:

• Петро І переформатував цивілізаційно відстале Московське царство у Російську імперію;

• Лєнін, з огляду на поразку у І Світовій війні, переформатував Російську імперію у СССР;

• Ґорбачов-Єльцин, з огляду на цивілізаційну відсталість, технологічну революцію 1980-х і поразку у "холодній війні", переформатували СССР у відносно демократичну РФ І;

• Путін, з огляду на інформаційну революцію, зміну технологічних платформ 2000-х переформатовує РФ І у авторитарну РФ ІІ.

Таким чином ми бачимо якийсь неадекватний геополітичний зсув РФ ІІ – авторитарної Росії третього президентства Путіна. Вона не реагує на зовнішні виклики і не пробує ввійти у світ в адекватному до викликів часу форматі, а неначе виходить з нього. Замість того, щоб прориватися і переорієнтовуватися до нових перспектив – на Тихий океан, Росія самоізолюється, повертається до регресивних форм суспільних відносин, будує чистої води автократію. Зрештою, така реакція для Росії теж характерна. Лєнін у 1917 р. завів країну у комуністичну ізоляцію, Сталін 1945 р. у "холодну війну". Путін заводить Росію у ексКҐБістську ізоляцію.

Що є причиною такої неадекватної поведінки Путіна? І чи впливає на його політику російська еліта чи російський народ?

Як правило російські "самодержавці" змінюють державну конструкцію з огляду на якусь політичну чи геополітичну катастрофу. Російська імперія трансформувалася в СССР, а СССР – в Російську Федерацію. Однак нафтовий бум 2000-2013 рр. приніс зовсім іншу якість ресурсів. Єльцин виживав усі 1990-ті. Натомість Путін, отримавши такий ресурс, почав діяти традиційним російським трибом – прирізувати території та збільшувати кількість "руських" (Чечня, Абхазія, Південна Осетія, Крим, Донбас). Саме тому у 2000-х ожило неоєвразійство, з'явилася концепція "Русского мира".

І неоєвразійство, і "русский мир" помруть тільки тоді, коли у російських "саможєржцев" заберуть нафто-газовий акселератор – коли остаточно впаде і попит, і ціни на енергоносії.

Тому на найближче майбутнє, піклуючись тільки про збереження режиму, будучи звичайними мародерами, мислячи за інерцією і насправді не переймаючись стратегічним майбутнім Росії, Путін чи його прямі спадкоємці будуть зацікавлені у:

• збереженні монополій на нафто-газових ринках;

• прив'язці своїх клієнтів до нафто-газової залежності;

• утримуванні цін на нафту та газ;

• блокуванні енергетичної революції;

• збереженні Російської Федерації ІІ (третє президентство Путіна) як корпорації її вузького елітного прошарку;

А тому на міжнародному рівні режим Путіна скоріш за все поставив перед собою такі завдання:

• розколоти ЄС по кількох лініях (ФРН contra Південна Європа, ФРН+Франція contra Центрально-Східна Європа так званого "санітарний поясу");

• якщо не повністю позбавити суб'єктності, то хоча б підпорядкувати собі "санітарний пояс" між РФ та її сателітами та ФРН (Фінляндія, Естонія, Латвія, Литва, Польща, Чехія, Словаччина, Угорщина, Румунія, Болгарія, Словенія, Хорватія, Боснія і Герцеговина, Чорногорія, Сербія, Македонія, Греція, Молдова, Україна, Грузія, Вірменія, Азербайджан);

• відтіснити Велику Британію з будь-яких європейських проектів, включно з ЄС;

• ізолювати США, знеохотити їх до участі у європейських справах;

• будь-якими силами втягнути КНР у спільні геополітичні проекти;

• спробувати знову спровокувати ірансько-американське протистояння або скористатися американськими уступками, які укладалися при перемовинах з Іраном;

• активізувати залучення невизначених країн у форматі співпраці БРІКС (BRICS – Brazil, Russia, India, China, South Africa) які до 2050 року неначе мають стати чотирма домінуючими економічними системами світу;

• активізувати фронт протистояння США (Ємен, Газа+Західний берег Йордану, Ліван, Сирія, Ірак, Грузія, Україна, Молдова);

• змінити світову систему безпеки за своїми лекалами у наближеному до путінсько-дуґінського виконання.